» » скачати додаток парі матч

Париматч скачать мобильное приложение


Деякі з найгарніших у світі курортних готелів містяться в Колорадо, проте той готель, який ви знайдете на цих сторінках, не списано з жодного з них. Його вагадло гойдалося туди-сюди з важким, глухим, монотонним брязком; а коли… Сніг пирскав у вікна, немов знадвору хтось кидався піском. «Оверлук» і люди, пов’язані з ним, існують цілком лише в уяві автора. надходив час відбивати години, з мідних легень дзиґаря лунав звук такий чистий, і гучний, і глибокий, і надзвичайно благоліпний, але такого дивного тону, що по кожній годині оркестранти змушені були робити паузу… У роті йому пересохло, очі горіли, мов наперчені, серце гарячково билося в грудях. Але коли й відлуння цілком затихало, фривольний сміх відразу ж ширився зібранням… Він тримав щодо цього мовчанку, але їй було тривожно бачити, що він проводить так багато часу на самоті. Вона знову підійшла до нього і поцілувала, куйовдячи його світле волосся, яке тільки-но почало втрачати немовлячу тендітність. і (вони) посміхалися, ніби кепкуючи з власної нервозності… Більшість квартир займали студенти Колорадського університету, лише невеличкий відсоток мали дітей. Образ Денні з рукою в гіпсі знову виринув перед нею. Ані тобі тринадцятого поверху чи кімнати під тринадцятим номером, ані дзеркал на зворотнім боці вхідних дверей, ніяких таких речей. знову лунав передзвін дзиґаря і знову надходило те саме збентеження, і трепет, і задума, як і перед тим. Стільниця тепер стала цілком порожньою, якщо не рахувати бювара, телефону, лампи «Тензор» та кошика для вхідних/вихідних паперів. Повернувшись із п’ятьма великими аркушами, він поклав їх на сяючу поверхню горіхової стільниці. Вона встигла зауважити хіба що з дюжину старшокласників і менших підлітків, трьох немовлят, і то все. Вирвана із задуми, вона заборсалася в пошуках відповіді. Це було після занять і твій тато зловив його, коли він те робив. Вона вже пройшла півдороги по хіднику, коли він погукав: — Мамуню… — А тобі хочеться поїхати і жити в тому готелі цілу зиму? Хтось у Небесному Розподільному Бюро зробив помилку, та ще й таку, якої, як вона побоювалася, не виправити ніколи і за яку міг розплатитися лише найневинніший сторонній свідок. Поставила чайник і виклала на тарілку кілька печив «Орео», на випадок якщо Денні вирішить прийти, поки вона полежить. Ну от, скажімо, тільки цього літа, у липні, ми втратили одну леді.

Скачать приложение Пари-Матч на Андроид и iOS Betonmobile

Та попри всі ці речі, то був веселий, розкішний бал… Він доволі самостійний як для п’ятирічного хлопчика. Обидві половинки вхідних/вихідних також були порожніми. Уллман підвівся й рушив до картотечної шафи в кутку. Джек став у нього за плечем, дуже виразно відчуваючи запах Уллманового одеколону. Уллман склав свої акуратні крихітні ручки на столі поверх бювара і дивився прямо на Джека, маленький, лисіючий чоловічок у банкірському костюмі й краватці невиразного сірого тону. — Гадаю, що так, хоч подобатиметься це мені, хоч ні. Вони з Джеком уже були обговорювали, яким чином можна було б впоратися з таким запитанням від Денні, способи різнилися — від ухиляння від відповіді до щирої, нічим не прикрашеної правди. Він так і дивився на неї, либонь, читаючи збентеження в неї на обличчі, формуючи власні уявлення щодо цього. — Там був хлопець на ім’я Джордж Гетфілд, і тато мусив прибрати його з команди. — Тут вона знову завагалася, але ухилятися вже було поза питанням, залишалося або говорити правду, або брехати. — Він зробив боляче Джорджу Гетфілду, як мені того разу, коли я розкидав його папери? Венді швидко-швидко закліпала очима, щосили заганяючи сльози всередину. Твій тато ударив Джорджа, щоби зупинити його, коли той різав шини, і Джордж стукнувся головою. І що тепер, яку з п’яти тисяч відповідей вона мусить дати на це запитання? — Тримайся подалі від дороги, доку, — промовила вона, міцно його обіймаючи. Сльози, що загрожували цілий день, тепер ринули зливою, і, нахилившись до паруючої духмяною, звивистою парою чашки, вона заридала. Надто важко все це діставалося пам’яті крізь той туман люті, крізь те хворобливе бемкання того самого акорду Спайка Джонса. Ватсон поплескав по головному манометру, де, поки тривав його монолог, переповзло від сотні фунтів на квадратний дюйм до позначки сто два. Ватсон знизав плечима: — Кожні великі готелі мають свої скандали. Уллман мусів цю справу владнати, і отже, хоч власним гузном закладайся, а він з цим упорався. Проділ у волоссі мав ідеальний, темний костюм на ньому був скромний, але будив довіру. «Всі мої чоловіки користуються англійською шкірою або зовсім нічим» — майнуло в голові геть безпідставно, і йому довелося прикусити собі язика, щоб не реготнути. Зараз там нема абсолютно нічого, окрім старого непотребу. — Для зимового доглядача це найважливіший з усіх рівень. — Непогано було б встановити кілька пасток і там також. Він надряпав щось у записнику, видобутому з внутрішньої кишені піджака (кожна сторінка була позначена виконаним жирним чорним шрифтом написом Зі стола Стюарта Уллмана), вирвав аркуш і кинув його до кошика вихідних. Записник знову зник у кишені піджака Уллмана, наче в якогось ілюзіоніста, що таким чином завершив свій фокус. Квітка в його петлиці врівноважувалася маленьким значком на протилежному лацкані. Він поглянув на Джека, очікуючи зауважень, і Джек знову спалахнув рекламною усмішкою, великою й образливо зубастою. Їй подумалося, що дітям мотивації й дії дорослих мусять здаватися такими ж незграбними і зловісними, як небезпечні тварини, побачені серед тіней темного лісу. Джордж сказав, що твій тато вигнав його, бо незлюбив, а не через те, що він був недостатньо вправним. А потім відповідальні за школу люди сказали, що Джордж більше не може до неї ходити, а твій тато більше не може в ній викладати. — Не думаю я, щоб він повернувся додому раніше п’ятої. Як вона почувалася вчора, або минулої ночі, або сьогодні вранці? У горі по минулих утратах, у страху перед майбутніми. — Гаразд, ось ваша топка, — промовив Ватсон, вмикаючи світло в темному, просмердженому пліснявою приміщенні. ) Топка — поза сумнівами найбільша і найстаріша з усіх будь-коли бачених Джеком — заповнювала собою все приміщення. Він закляпнув колосникову решітку і повів Джека навкруг одоробала залізної топки до інших дверей. Голос її слабенький, приглушений його внутрішньою мрякою. Він крутнув Денні, щоби нашльопати, його великі дорослі пальці вп’ялися у кволе м’ясце передпліччя хлопчика, зімкнувшись навкруг нього в стиснутий кулак, і тріск зламаної кісточки не прозвучав голосно, не голосним він був, він був дуже, ШАЛЕНО, гучним, але неголосним. Джек раптом відчув, як дрижаки швидко перебігли йому по спині, і подумав: «Гусак щойно пройшовся по моїй могилі». Він собі ледь пупа не надірвав, так старався приховати це діло від газетників. Була одна замітка в Денверській «Пост», ну й, звісно, нек’олог у тій хутірській маленькій шматі, що вони її друкують там у себе, в Естес-Парку, але ото й усе. Це як ото декотрі приїздять сюди просто, заради щоб свинячити й ригати, і наймають когось на кшталт Уллмана, щоби за ними бруд прибирав. Різні написи зблискували йому перед очима, деякі з них у вигляді зелених літер, деякі на щитах, криво встромлених у снігові замети. У петлиці його червоніла гвоздика, мабуть для того, щоби ніхто посеред вулиці не переплутав Стюарта Уллмана з місцевим трунарем. — Він поглянув долу, на анкету, що лежала перед ним. З-поза стіни, ледь чутно, долітали звуки кухні готелю «Оверлук», там уже все вщухало після ланчу. Після Другої світової війни «Оверлук» кілька разів міняв господарів і, схоже на те, що кожний наступний менеджер усе, що він вважав непотрібним, відправляв на горище. Отут, у західному крилі, обідня зала «Оверлук» та салон-бар «Колорадо». На значку маленькими золотими літерами було позначено просто: СЛУЖБОВЕЦЬ. Уллман продовжив: — «Оверлук» було збудовано в тисяча дев’ятсот сьомому — тисяча дев’ятсот дев’ятому роках. Ними смикають туди-сюди, немов маріонетками, у той час як вони мають найтуманніше уявлення — чому так. — Вона замовкла, немов забракло слів, і боязко чекала на зливу запитань. Усі її почуття були різними, покриваючи весь спектр, від ясної рожевості до мертвотної чорноти. Він був м’язистим чоловіком з кошлатим, кольору попкорну волоссям, у білій сорочці і темно-зелених робочих штанях. Якщо вона впаде нижче певного рівня, він увімкне зумер у вашому помешканні. Залізна туша випромінювала на них ступорозне тепло, і Джек чомусь уявив собі велику, дрімливу кішку. Вона лише здавалася повільною — так, як здаються повільними деякі сновидіння. Йому здалося, що понишпорили за всіма дверцятами і в кожнісінькій шухляді, поки він був відсутній у кабінеті. геть усі шухляди письмового столу були витягнуті до упору. Просто він був звуком достатнім, щоби прохромити той червоний туман, немов якоюсь стрілою… Дехто з приїжджих із Каліфорнії, так ті не визнають, що все гаразд, поки там не досить душно, щоб у їхній довбаній спальні пальма виросла. Тим часом Ватсон крутнув регулювальний вентиль, скидаючи в котлі тиск. І от ця жінка, мабуть, років шіісяти курва — мого віку! Якийсь зеленавий відьмацький вогник раптом зажеврів на фасаді будівлі і, спалахнувши, перетворився на величезний, оскалений череп поверх двох перехрещених кісток. Слухаючи балачку Уллмана, Джек зізнався собі, що йому, либонь, не сподобалася б жодна людина по той бік столу — за таких обставин. Я хочу, щоби там всюди було розставлено пастки на пацюків і розкладено отруйні приманки. — Я буду з вами гранично відвертим, містере Торренс. Найближче місто Сайдвіндер — за сорок миль на схід звідси по дорогах, які стають непрохідними десь від кінця жовтня чи від листопада і до якогось дня в квітні. Ця думка знову підвела її небезпечно близько до сліз, і, намагаючись їх стримати, вона нахилилася, підібрала покалічений планер і почала вертіти його в руках. — Ага, — мовив Денні і знову повернувся до споглядання вулиці. Якби ж то її можна було так само легко закрити і для неї… Він настіж відкрив невеличку квадратну колосникову решітку в утробі печі, і вони з Джеком разом зазирнули всередину. Він якраз пив пиво і правив другу дію, коли Венді погукала його до телефону і Денні забризкав тим пивом з бляшанки усі сторінки. «Подивитися, як воно піниться, подивитися, як воно піниться» — ці слова знову й знову деренчали йому в голові, немов самотній хворобливий акорд на розладнаному піаніно, замикаючи електросхему його люті. але замість впустити бодай трішки світла, той звук впустив усередину нього хмари сорому і жалю, жах і болісне душевне потрясіння. Ватсон відчайдушно помотав головою, змусивши підстрибувати в себе на голові оте його кошлате волосся. Голосно зашипіло, і стрілка впала на дев’яносто один. — Уллман казав, що перший зимовий доглядач убив свою родину й себе. Мутний був чолов’яга, я зрозумів це, щойно його вперше побачив. Це було, коли вони лишень тілько приїхали сюди, а цей жирний мудак Уллман, та він найняв би й самого Бостонського душителя, ’кби той погодився працювати за мінімальну зарплатню. І при ній той хлопчик, ну, не більш як сімнацять йому, з волоссям аж до дірки в сраці, а в матні стовбурчиться, буцім він туди рулон коміксів запхав. А коли очуняла, каже, що бачила у ванній кімнаті мертву жінку, що та гола лежала там у самій ванні. Дехто з покоївок третього поверху каже, ніби чув там шарудіння. Плюс три білизняні шафи на кожному з поверхів, і ще комори, які розташовані в дальньому східному кінці готелю на другому поверсі і дальньому західному кінці на першому. Уллман зісмикнув геть плани другого й першого поверхів. Елберт Шоклі — впливова людина з великою часткою акцій «Оверлука», який за всю свою історію цього сезону вперше показав прибуток. Але якби я мав у цій справі розв’язані руки, я би вас не найняв. Збудував готель чоловік на ім’я Роберт Таунлі Ватсон, дід нашого сьогоднішнього техніка-доглядача. Коли він роздивлявся «жуку» мотор, то сказав: «Господи, цей бензонасос весь зношений на лайно». Він рішуче підступив до свого трирічного сина, котрий з такою задоволеною посмішкою дивився на нього знизу вгору, весь такий задоволений успішною роботою, яку він щойно виконав у татовому кабінеті; малюк почав щось казати, і ось тоді-то він й ухопив Денні за руку, заломивши її, щоби змусити сина випустити затиснуті в долоні ластик для друкованих на машинці текстів і автоматичний олівець. По той, інший бік, мить цілковитої тиші, яка, либонь, позначила початок того майбуття, що триватиме всю решту його життя. » Відповіддю Денні було верещання, а тоді охнула Венді, коли увійшла до них і побачила, під яким дивним кутом від ліктя повисло передпліччя Денні; жодна рука не могла висіти подібним чином у світі нормальних родин. Коли дме, тамтешні номери стають холодними, як та фригідна баба з кубиком льоду в неї в тамтім місці. Ватсон щільно прикрутив вентиль, і шипіння знехотя затихло. Я вам кажу, одного дня все тут зірветься в повітря аж до небес, я лише надіюся, що той жирний мудак теж злетить на цій ракеті. А ще ви мусіте не забувати спускатися сюди двічі на день і раз під ніч, перш ніж вкластися в ліжко. Якщо забудете, він повзтиме й повзтиме і ви з усьою вашою сім’йою запросто можете прокинутися десь, нахер, аж на місяці. То котрийсь рейнджер був з Національного парку, хто тоді знайшов їх; телефон бо не робив. Отже, вони тут тиждень чи, може, днів з десять і щовечора той самий завід. Тож попівдні, десь біля третьої, вона зайшла до «Колорадо» і на вечерю звідти зовсім не виходила. «Лице в ней було багрове, напухле, і вона мені посміхалася», — розказувала та покоївка.

Пари Матч - скачать бесплатно

— Так, — відповів Джек, знову зблиснувши великою рекламною усмішкою. Уллман зісмикнув план горішнього поверху й поклав його під низ стосу. Джекові руки лежали міцно зчеплені в нього на колінах, потіли, тиснучи одна одну. Тут бували Вандербільти й Рокфеллери, Астори і Дюпони. — Я б не дуже пишався Гардінгом і Ніксоном, — мугикнув Джек. — Не маю щодо цього жодних сумнівів, — поважно промовив Джек. останній ваш, так би мовити, відповідальний пост, так? — Припустімо, ваш син або дружина спіткнуться на сходах і він або вона отримають тріщину черепа. Її власний крик, коли вона вхопила сина в обійми, й безглуздий белькіт: «о Боже Денні о Боже мій милесенький твоя бідна рученька»; а Джек стояв там, ошелешений, отупілий, намагаючись зрозуміти, як таке взагалі могло трапитися. Повсякчас або тут пораюся, біля цього старого курваля, або траву стрижу, або граблями той роук-корт рівняю. У вітряні дні, коли дме із заходу, можете наганяти духу аж до вісімсяти. Господи, хтілося б мені бути таким же милосердним, як моя матір. Просто скидайте його потроху і не матимете жодних проблем. — Ох, та за сертифікатом двіста піісят, але тепер він може вибухнути куди як раніше. Але якщо ви регулярно спускатиметеся сюди й перевірятимете тиск, усе з вами буде гаразд. Усі були нагорі в західному крилі, на третьому поверсі, замерзлі на камінь. Тіко за кілька днів уже було видно, що йому дедалі важче й важче всміхатися, і бозна про що він мусів був думати, щоби, перед тим як їм йти до ліжка, собі свого насоса накачати. Біля пів на одинадцяту вона піднялася до себе в номер, і то був останній раз, коли хтось бачив її живою. — Окружний коронер сказав, що вона прийняла десь зо тридцять сонних пігулок, і то поверх усього нею вицмуленого. Тож Уллман її звільнив, видав двотижневу платню й наказав зникнути. — Тридцять з них, усі класу люкс, містяться на третьому поверсі. Уллман переклав під низ стосу третій поверх, і тепер вони роздивлялися другий. Чотири президенти зупинялися в Президентському люксі. Уллман насупився, але попри це продовжив: — Для містера Ватсона це виявилося понад його сили, тож тисяча дев’ятсот п’ятнадцятого року він продав готель. Схоже, що все, до чого він торкався, перетворювалося на золото… Це саме Дервент додав корт для роуку, який, як я бачив, так вам сподобався, коли ви сюди прибули. — Такий собі британський предок нашого крокету, містере Торренс. Корт для роуку, парк, повний фігурно підстрижених живоплотів у формі тварин, що ще? Ви викладали мову в одній приватній школі у Вермонті. Але все-таки випадок з Ґрейді вважаю достатньо промовистим і саме тому я торкнувся питання вашої… На зиму тисяча дев’ятсот сімдесятого — тисяча дев’ятсот сімдесят першого року, після того як ми відновили «Оверлук», але ще до нашого першого сезону, я найняв цього… Він перебрався до помешкання, у якому оселитися й ви з дружиною і сином. Я мав сумніви, головним чином через суворість зимового сезону та той факт, що родина Ґрейді на п’ять чи шість місяців залишатиметься відрізаною від зовнішнього світу. — Щодо цього не знаю й знати не можу, — сказав Уллман. Як ви тоді вважатимете, містере Торренс, відрізане це місце чи ні? Снігохід, якщо мчати на повній швидкості, може довезти тебе до Сайдвіндера за півтори години… А гелікоптер Рятувальної служби нацпарку зможе дістатися сюди години за три… У хуртовину той навіть злетіти не зможе і на снігоході ти не зможеш мчати на повній швидкості, навіть якщо наважишся везти ним серйозно поранену людину при надвірній температурі двадцять п’ять… Йому не спало на думку, що ця ненависть може означати в практичному сенсі; він тільки потім усвідомив, що вона могла кинути його того ж вечора, поїхати в мотель, щоби вранці звернутись до адвоката з розлучень; або викликати поліцію. А тоді вона, з повислим на згині її ліктя ридаючим сином, бігом кинулася до телефону і набрала номер шпиталю, але Джек не пішов за нею, він так і стояв серед свого розореного кабінету, відчуваючи запах пива і думаючи…) «Дав волю норову». «Вистудися, і вчепиться застуда», — як приказувала моя стара матінка. Щойно той рак тебе вчепить, зразу можеш складати заповіт. Ви не затягнете мене сюди постояти біля нього, коли на шкалі буде сто вісімсят. Цю штуку було побудовано ще до того, як почали вимагати такі речі. І не забувайте перемикати клапани, як той закомандував. Вони пройшли в довге, прямокутне приміщення, що, здавалося, простягнулося на цілі милі. Наступного дня з’явився її чоловік, якесь велике цабе, юрист з Нью-Йорка. Я рахую, либонь, чоловіків сорок-піісят померло в цьому готелі, відтоді як мій дід відкрив його для гостей тисяча дев’ятсот десятого року. От чого повнісінько на таких курортах, так це отаких стариганів, котрі воліють останнього перепихону. Газети, старі накладні й рахунки від постачальників, і бозна що ще. Десять — у західному крилі (включно з Президентським люксом), десять — у центрі й ще десять — у східному крилі. «Чи не міг би ти обійтися бодай без рекламних вихвалянь? Його знову продавали у тисяча дев’ятсот двадцять другому, двадцять дев’ятому та тридцять восьмому роках. Він уже почувався дуже втомленим від містера Стюарта Уллмана, але бачив, що той іще не закінчив. Телефонні лінії між нами й Сайдвіндером усе ще надземні, отже, майже кожної зими вони десь обриваються і так можуть лежати тижні зо три, а то й півтора місяця. а то й сорок п’ять градусів нижче нуля, якщо врахувати фактор охолодження вітром. Подовбані стіни на сходах було помальовано різнокольоровою крейдою, хімічними олівцями і фарбою з аерозольних балончиків. Вся ця будівля тхнула віковою кислятиною, та хіба це місце для Денні після того невеличкого цегляного будиночка в Стовінгтоні? — Це, як колупатися в носі за столом або пісяти з відчиненими дверима туалету. Він тільки бачив, що власна дружина його ненавидить, і через це почувався приголомшеним, зовсім самотнім. Він різко провів собі долонею по губах і слідом за Ватсоном пішов до бойлерної. Вам варто тримати тиск не більший за піісят, ну хіба, шіісят. Якби мозок був чорним порохом, він би й носа собі висякати не зміг. Тягнете за оці кільця й відкриваються або закриваються оці клапани. Жоден із номерів не прогріватиметься дужче за сорок п’ять, хіба що зима буде на диво теплою. Прямо попереду виднілося дно ліфтової шахти, товсті, важко засмальцьовані троси тягнулися до двадцятифутового діаметра шківів і величезного, геть замаслюженого мотора. Але якщо якась труба замерзне поза цими центральними стояками? Він завдав нашому Уллману бісового жару святого пекла. Після того як гралася в «сховай-ув-мені-ковбаску» з юнаком, який за віком їй у внуки годиться. Чоловік мусіт’ брати, що само в руки пливе, особливо коли сам уже почина входить у літа. Такий приїздит’ сюди, в гори, аби прикинутись, ніби йому знову двадцять. Краще ходіть за мною нагору, я покажу вам реманентний сарай. Коли Ватсон уже потягнувся вимкнути світло, Джек промовив: — От чого тут, у підвалі, чимало, так це всяких паперів. Мій тато зазвичай вчасно давав їм раду, коли в нас тут була іще стара дров’яна топка, але тепер вони зовсім вийшли з-під опіки. Уллман бажав скористатися можливістю виговоритися, і то до останнього слова. — Стосовно Ґрейді, — сказав Уллман, — я міркував так само, як, мабуть, містер Шоклі стосовно вас. Важка форма грипу, пневмонія, зламана рука чи навіть апендицит. Пара на третьому поверсі, над ними, була неодруженою, але її це не бентежило, тоді як їхні злосливі сварки — навпаки. Хлопця згори звали Томом; коли закривалися бари й пара поверталася додому, от тоді розпочиналися серйозні скандали — інші дні тижня порівняно з цим здавалися тренувальними вправами. Одного разу це навіть розбудило Денні, а Денні ж спить як убитий. Там було сиро, але щось більше за сирість змусило вкритися хворобливим, гидотним потом лоб, живіт і ноги Джека. Містер Уллман, так той каже гріти західне крило один день, наступного дня — середню частину, а після того східне крило. Усюди були газети, зв’язані в пачки підшивками, у картонних коробках. Свята срака, навіть не знаю, куди котиться цей світ. — Сягнувши до розваленого ящика з-під помаранчів, він видобув звідти маленький газовий пальник. — Якщо робит’мете свою роботу, тримат’мете це місце в теплі, ніц не трапиться. Я подам позов такий та я подам позов сякий, а коли я з вами покінчу, ви не знайдете в себе й чистої білизни надіти, й усяке таке подібне. Штатні копи знайшли той «порше» позаду нічної закусочної там, унизу, у Лайонсі, а Уллман посмикав за певні ниточки, щоби машину звільнили з-під арешту й віддали тому правнику. Іноді щось збоїт’, але ж не кожен, хто керував цим закладом, умів так вправно приховувати правду від газетників, як Уллман. Можу закластися, якщо попитати правильних людей, то в довбаного нью-йоркського «Білтмора» також іще та репутація. Одного року я таки змушений буду знайти хлопця, щоб той вивіз їх униз, до Сайдвіндера, і спалив. Гадаю, він оплатить, якщо я достатньо гучно заволаю «пацюк». Я приготував оті пастки й отруту, що їх містер Уллман хоче, аби ви розклали на горищі і тут, унизу. Денні здався о чверть на п’яту і піднявся нагору, де його чекало молоко і печиво.

Android версия мобильного приложения

— Втративши три мільйони, Дервент продав готель групі інвесторів із Каліфорнії. Я підозрюю, те, що трапилося, трапилося через надмірну кількість дешевого віскі, яким Ґрейді, потай від мене, добряче запасся, а також через той дивний стан, що його старі люди називають «кабінною лихоманкою». У крайніх випадках це може спричинити галюцинації чи насильство… Вона визирнула з кухонного вікна і побачила, що він просто сидить собі на бровці, не граючись ні своїми ваговозиками, ні навіть бальсовим планером, яким він так був втішався весь тиждень, відтоді як Джек приніс той додому. Вона повісила рушник для посуду на бильце поряд з раковиною і рушила вниз, застібаючи два верхні ґудзики халата. П’ятничні нічні бої — так називав їх Джек, але це було не смішно. Наступного ранку Джек перестрів Тома на виході і мав з ним довгеньку розмову на вулиці. Спогади це зробили, такі тотально потужні, що той вечір, здалося, трапився не два роки, а дві години тому. Знову назад повернулися сором і огида, відчуття повної власної нікчемності, а це відчуття завжди викликало в ньому бажання випити, а бажання випити призводило до ще чорнішого відчаю… Видобувши із задньої кишені червоно-синю хустку, він з рішучим рохканням висякався і знову заховав хустку подалі з очей, попередньо до неї зазирнувши, чи не побачить там чогось цікавого. На інших коробках були написи: Звіти, або Рахунки, або Квитанції — ЗБЕРІГАТИ! Деякі з коробок розвалилися, розсипавши по долівці пожовклі, хирляві папери, яким уже було, либонь, років зо двадцять. Тут, похована у цих зогниваючих коробках, могла міститися вся історія «Оверлука». Ватсон показав на обсновану павутинням полицю біля шахти інженерних комунікацій. Отже, якщо воно замерзне, то найшвидше замерзне саме у цій шахті. Потім вони удвох напосілися на старого Арчера Хавтона, того, що окружний коронер, і змусіли його поміняти його раніший вердикт на нагальну смерть. Приглядайте пильно за вашим хлопчиком, містере Торренс. — Ви знайдете там весь потрібний вам реманент, а також і непотрібний, я гадаю. — Так, він хоче, щоб я перекрив західну частину даху. Щойно він услід за Ватсоном ступив за двері, ці слова знову повернулися до нього, немов відлуння похоронного дзвона з одночасним різким тріском — наче грифель в олівці зламався. Він поглинав їжу, дивлячись у вікно, а потім пішов поцілувати матір, яка прилягла відпочити. Лу, Лу, скачи д’мене, Лу…, до якого він ходив у Стовінгтоні. Їхній досвід з «Оверлуком» виявився не менш невдалим. У тисяча дев’ятсот сімдесятому готель купив містер Шоклі з групою партнерів і управління ним довірив мені. можуть призвести до вбивства такі дрібниці, як підгоріле м’ясо або суперечка, чия черга мити посуд. Я планую вчити його читати, а також навчу ходити в снігоступах. О так, гадаю, ми матимемо достатньо занять і не почнемо чубитися, якщо телевізор ґиґне. — І Ел казав правду, коли розповідав вам, що я більше не п’ю. Але за останні чотирнадцять місяців я не випив навіть склянки пива. Нічого особистого не було в тому, що я вам тут казав. — Ні, жодних образ, — Джек укотре сяйнув рекламною посмішкою, але порадів, що Уллман не запропонував потиснути йому руку. Тамтешня жінка — її ім’я було Ілейн — врешті-решт заливалася плачем і тільки повторювала: «Не треба, Томе. Том почав було пінитися, та Джек ще щось сказав йому стиха, Венді не дочула, і Том лише похмуро похитав головою і пішов собі геть. Сам бойлер стояв на чотирьох бетонних блоках: то був довгий, циліндричної форми, металевий котел у мідній, часто латаній обшивці. Зараз я догнав його до сотні, тож у номерах вночі троха зимно. Однаково вони божевільні, якщо їх принесло сюди у вересні. На ній лежало чимало замаслюжених ганчірок і самотня тека-сегрегатор. Не думаю, щоб у вас трапилися якісь проблеми з протіканням — ніколи такого не траплялося, — але іноді труби таки замерзають. Навряд вам хочеться, щоб із ним щось недобре трапилося. Я йому якось був заявив прямо в очі, я йому, значить, кажу… Вертячи в руках планер, він мугикав собі під ніс: — Скачи д’мене, Лу, ой, та мені все одно… Тут він дитсадок не відвідував, бо тато тепер не мав грошей за нього платити.